Здравствуйте, меня зовут Анастасія, я приїхала до чоловіка з іншого міста. Все було прекрасно, жили душа в душу, коли завагітніла і народила, почалися конфлікти з його матір'ю, по вихованню дітей, але вони були дріб'язкові, як мені здавалося, а ось його мати затамувала на мене злобу, а з часом і чоловік почав говорити, що я погана дружина і господиня.
Причому говорив він словами своєї матері, перестав приділяти часу сім'ї, гуляв з друзями, не дзвонив, тільки й робив, що лаяв дитини, нічому не вчив. На мене підняв руку один раз. Після стояв на колінах і, в прямому сенсі, вимолював прощення. Пробачила, але в результаті все одно настав такий період у нашому житті, що ми розлучилися. Після розлучення говорив все що хотів, в словах було стільки бруду, що навіть не напишеш. Через пів року після розлучення мені здавалося, він змінився. Став приділяти час дитині, приходив на першу вимогу, піклувався про здоров'я, коли я хворіла, про друзів забув, руки цілував. Загалом стали зустрічатися заново. Все було добре. Через рік після примирення я завагітніла вдруге і його як підмінили. Він знову став говорити образливі слова, часу немає у нього на сім'ю, з дитиною не займається, тільки лає його. Я знову погана господиня і дружина. А я намагалася не лаятися з ним, з роботи приходить в квартирі чисто і поїсти є, а він знову ніж те незадоволений, може зробити щось на зло, щоб мені якомога болючіше було (як дитина). Ще мама його підливає масла у вогонь, говорить про мене всяке, дитині може сказати, що у нього погані батьки. Намагалася з нею говорити, вона від мене відмахується або просто ігнорує. Я не знаю, що робити, намагаюся не переживати, т.к перебуваю в положенні, але при такому його поведінці це практично неможливо. Постійно плачу, думаю, що ми йому не потрібні, боюся знову почнеться той доразводний період. Допоможіть, підкажіть будь ласка, що робити.
Відповідь психолога:
По-перше, очевидно, що у вас є конфлікт з мамою (зі свекрухою). З одного боку, це не рідкість, і часто такі конфлікти носять «сценарний» характер. Тому, багато в чому існування даного конфлікту залежить від вашої чоловіком самостійності від неї (наприклад, окремо чи ви живете). З іншого боку, якщо підходити просто по-людськи, то подумайте, чого хоче ваша свекруха від вас, чого їй бракує? Зазвичай, це дуже прості речі: визнання її, повагу до неї. Не отримуючи цього, вона ображається, і намагається різними способами затвердити свою значимість («Я ж все-таки мати і бабуся!»). Вам може здаватися, що ви їй видаєте повагу, але справа не тільки в якихось зовнішніх (ритуальних) знаках уваги, а й у внутрішньому змісті (адже всі ми відгукуємося на почуття). Зверніть увагу на те, як ви до неї ставитеся, можливо, в цьому є що б ви могли змінити.
По-друге, зверніть увагу яка ви, і як ви спілкуєтеся з чоловіком, коли ви були з ним в розлученні (або зустрічалися до заміжжя), і яка ви під час вагітності і після пологів. Що змінюється у вашому самовосприятии, у вашому стані, у вашому ставленні до життя, що змінюється у вашому ставленні до чоловіка, що змінюється у вашому способі спілкування з ним? Припускаю, що ви стаєте менш самостійною, зі всіма витікаючими звідси наслідками у зміні ставлення до вас чоловіка. Вагітність - це, звичайно, стан вразливе, але воно передбачає не меншу, а як раз більшу ступінь самостійності, оскільки вам (особисто вам, матері) необхідно буде забезпечити турботу і собі і дитині незалежно від того, що буде з чоловіком, і буде він взагалі.
Якщо ви знову залишитеся одна, ви зможете вижити, впоратися з двома дітьми, та ще й про себе не забути?
Якщо відчуваєте, що не зможете, то ось це питання (чому і як саме не зможете) я б і рекомендував вам вирішувати з психологом.
Якщо відчуваєте, що зможете, то ось з цього свого почуття можесті і виходите у ваших взаєминах з чоловіком і у вашому житті взагалі.
Успіхів вам!
Причому говорив він словами своєї матері, перестав приділяти часу сім'ї, гуляв з друзями, не дзвонив, тільки й робив, що лаяв дитини, нічому не вчив. На мене підняв руку один раз. Після стояв на колінах і, в прямому сенсі, вимолював прощення. Пробачила, але в результаті все одно настав такий період у нашому житті, що ми розлучилися. Після розлучення говорив все що хотів, в словах було стільки бруду, що навіть не напишеш. Через пів року після розлучення мені здавалося, він змінився. Став приділяти час дитині, приходив на першу вимогу, піклувався про здоров'я, коли я хворіла, про друзів забув, руки цілував. Загалом стали зустрічатися заново. Все було добре. Через рік після примирення я завагітніла вдруге і його як підмінили. Він знову став говорити образливі слова, часу немає у нього на сім'ю, з дитиною не займається, тільки лає його. Я знову погана господиня і дружина. А я намагалася не лаятися з ним, з роботи приходить в квартирі чисто і поїсти є, а він знову ніж те незадоволений, може зробити щось на зло, щоб мені якомога болючіше було (як дитина). Ще мама його підливає масла у вогонь, говорить про мене всяке, дитині може сказати, що у нього погані батьки. Намагалася з нею говорити, вона від мене відмахується або просто ігнорує. Я не знаю, що робити, намагаюся не переживати, т.к перебуваю в положенні, але при такому його поведінці це практично неможливо. Постійно плачу, думаю, що ми йому не потрібні, боюся знову почнеться той доразводний період. Допоможіть, підкажіть будь ласка, що робити.
Відповідь психолога:
По-перше, очевидно, що у вас є конфлікт з мамою (зі свекрухою). З одного боку, це не рідкість, і часто такі конфлікти носять «сценарний» характер. Тому, багато в чому існування даного конфлікту залежить від вашої чоловіком самостійності від неї (наприклад, окремо чи ви живете). З іншого боку, якщо підходити просто по-людськи, то подумайте, чого хоче ваша свекруха від вас, чого їй бракує? Зазвичай, це дуже прості речі: визнання її, повагу до неї. Не отримуючи цього, вона ображається, і намагається різними способами затвердити свою значимість («Я ж все-таки мати і бабуся!»). Вам може здаватися, що ви їй видаєте повагу, але справа не тільки в якихось зовнішніх (ритуальних) знаках уваги, а й у внутрішньому змісті (адже всі ми відгукуємося на почуття). Зверніть увагу на те, як ви до неї ставитеся, можливо, в цьому є що б ви могли змінити.
По-друге, зверніть увагу яка ви, і як ви спілкуєтеся з чоловіком, коли ви були з ним в розлученні (або зустрічалися до заміжжя), і яка ви під час вагітності і після пологів. Що змінюється у вашому самовосприятии, у вашому стані, у вашому ставленні до життя, що змінюється у вашому ставленні до чоловіка, що змінюється у вашому способі спілкування з ним? Припускаю, що ви стаєте менш самостійною, зі всіма витікаючими звідси наслідками у зміні ставлення до вас чоловіка. Вагітність - це, звичайно, стан вразливе, але воно передбачає не меншу, а як раз більшу ступінь самостійності, оскільки вам (особисто вам, матері) необхідно буде забезпечити турботу і собі і дитині незалежно від того, що буде з чоловіком, і буде він взагалі.
Якщо ви знову залишитеся одна, ви зможете вижити, впоратися з двома дітьми, та ще й про себе не забути?
Якщо відчуваєте, що не зможете, то ось це питання (чому і як саме не зможете) я б і рекомендував вам вирішувати з психологом.
Якщо відчуваєте, що зможете, то ось з цього свого почуття можесті і виходите у ваших взаєминах з чоловіком і у вашому житті взагалі.
Успіхів вам!
Комментариев нет:
Отправить комментарий